Масляна. Традиції святкування

Масляна. Традиції святкування

Масляна (Масниця) – свято, яке символізує прощання із зимою і зустріч весни. Традиційно тиждень масляної носить назву сирного або мясопустного, що пов’язано зі стравами, які готуються протягом цього періоду.

Масляна походить від старовинного язичницького свята проводів зими, що зберігалося й після прийняття християнства. Головною стравою на масляну є, як відомо, млинці, які печуть кожного дня з понеділка. Також Масляна відома всенародним гулянням: це танці, співи, катання з гірок, на санчатах, спорудження масляного опудала, костри тощо. Триває масляна тиждень. В 2014 році Масляна припадає на 24 лютого.

Основною обрядовою стравою Масляної (Масниці, Масляниці) були вареники з сиром, які вживалися з маслом чи сметаною. Виготовляли також гречані млинці, заправлені смальцем. Ними частували протягом усього тижня. Досить популярними серед селян були сколотини од масла. «Нехай буде,— казали в таких випадках,— і маслянка, аби щоранку!»

Загалом Масляна вважалася жіночим святом, хоч участь у ньому могли брати й чоловіки. Але вони мусили за це відборговувати грішми чи горілкою.
Кожен день масляного тижня має свою назву і ритуали. Святковий тиждень ділиться на два періоди: з понеділка по середу - Вузька Масляна, а з четверга по неділю - Широка Масляна. Вузька Масляна ще дозволяє господарську роботу, а от у Широку Масляну працювати вже не можна: ні шити, ні прати, ні прибирати.

Понеділок - зустріч. У перший день Масляної споруджується опудало Зими і ставиться на головній площі. Господині починають пекти млинці, першим з яких пригощають бідну і убогу людину, щоб вона пом'янула померлих родичів. У гості один до одного приходять свати.

Вівторок - загравання. У вівторок люди також ходять в гості на млинці, гуляють на ярмарках, катаються на санях. Крім того, це день оглядин наречених і сватання, з тим щоб після Великого посту зіграти весілля. У вівторок жінки знову сходились до шинку, вчиняли всілякі забави і сценки.

Середа - ласунка. Тещі запрошують зятів та інших гостей поласувати своїми млинцями, проявити любов і повагу до зятів. Середу на м'ясопусному тижні ще називали «зноби-баби».

Четвер - розгуляй. З цього дня починається Широка Масляна, коли не можна працювати, зате можна гуляти і святкувати. Влаштовуються веселі народні гуляння з розвагами: катання на санях, бої, танці, пісні, стрибання через вогнище. І все супроводжується частуваннями з млинцями і варениками, сметаною і маслом.
В переломний чи широкий четвер жінки, зібравшись у товариство, піднімали тости за те, «щоб телята водились» і намагалися в цей день не прясти, «аби масло не згіркло».

П'ятниця – тещині вечірки. День візиту у відповідь тещі і родичів до своїх зятів на млинці. Завдання зятя цього дня - показати свою прихильність і повагу до тещі.
Щоправда, якщо хлопець оженився в осени, то годилося привести до себе жінчину матір на другий день Різдва — це за умови, що теща була чемною й шанованою. Коли ж вона була сварливою і непривітною,— третього дня.
Натомість, якщо весілля справляли в різдвяні м'ясниці, тоді запросини припадали на масляну п'ятницю.
Гарно спорядивши повоз, зять з великими почестями саджав тещу в сани, запросивши й інших членів її родини, й гордо віз селом.
Якщо ж він мав «на неї зуба», то вибирав баюри, щоб сани перевернулися..
За святковим столом він виголошував різноманітні побажання, переважно жартівливого характеру:
— Пийте, люди, по повній чарці, щоб у моєї тещі горло не пересихало! — натякаючи на те, що вона занадто сварлива.

Субота – зовичені посиденьки. У суботу невістки традиційно кличуть до себе в гості зовиць, тобто сестер чоловіка, пригощають їх млинцями і дарують подарунки.

Але найцікавіше відзначали останній день Масляної — Сиропусну неділю, Чорну неділю, Масне пущення. У різних регіонах були свої обряди й дійства. Неділя - проводи Масниці, а також Прощена неділя. В останній день Масляної прощаються із зимою і спалюють опудало із залишками святкової їжі, а попіл розвіюють полем. Цей ритуал супроводжується масовими гуляннями і театралізованими сценками. Після вечірнього церковного богослужіння люди просять один у одного прощення за заподіяні неприємності і можливі образи, щоб вступити у Великий піст із миром у душі. Також цього дня поминають покійних родичів.

Ось як це відбувалося колись на Бойківщині. Відомий дослідник цього краю Г. Дем'ян 1979 року зафіксував у селі Довгому Дрогобицького району на Львівщині такий спогад:
«Люде бавлятся, всьо п'ют, гостятся, бо завтра вже піст, вже не можна. Той піст, Великий піст буде тривати сім неділь. На сему неділю Великдень. Вже тоді всьо, піст кінчається. А на пущення забави роб'ят, що вже тоти всі ся сходять там, сусіди й роблят гостину. Вимивают завтра всю посуду від того масного: вже піст буде. Вже будут варити киселицю. Вже будут варити біб, оливки з фасолев, хто має, а хто не має, то грушки з фасолев та яблука. Пісне будут варити всьо».

На Полтавщині, як засвідчує М. Маркевич, у неділю сусіди й родичі обходили одне одного й просили прощення за образи. Вважалося, що саме в цей день має відбутися страшний суд, а тому годилося «помиритися з тими, хто на цьому світі». Особливо богомільні люди не виходили на вулицю, не вживали горілки і пригадували скільки ними зароблено гріхів протягом життя.

На Слобідській Україні чоловіки не лягали спати з дружинами, «щоб вовк поросят не з'їв».

Відтак, завітавши зранку до сусіда чи родича, пропонували таку мирову:
— Прости мені! — низько вклонившись, звертався сусід до сусіда.
— Бог простить,— відказував господар чи господиня.
— І вдруге прости!
— Бог простить...
— У втретє прости!
— Бог простить!

Після цих діалогів, які не розповсюджувалися лише на дітей, люди цілувалися, а якщо й ні, то все ж вважали, що заподіяна перед цим кривда втрачала гріхотворну суть.

У такий спосіб народна звичаєва структура сприяла полагодженню різноманітних конфліктів між людьми, недарма мудре народне прислів'я стверджувало: «Не вічно ж носити камінь за пазухою».

Протягом Масляної люди вживали переважно вареники з сиром. Та це обрядове їство було особливо пошанованим у неділю, а тому казали: «Вареники доведуть, що й хліба не дадуть».

Ввечері ж влаштовували цікавий обряд «полоскання зубів». З цього приводу Брокгауз і Ефрон до свого знаменитого енциклопедичного словника ввели цікаве пояснення:
«У Малоросії Масляна закінчується полосканням зубів тому, що існує повір'я, буцімто чорти щоночі потрохи можуть витягати сир, котрий залишився між зубами, доки самі усього не витягнуть із зубами...»
У кожному регіоні обряд цей мав свої відмінності. У неділю ввечері, коли вже закінчувалось пущення, годилося вичистити із зубів залишки сиру. Якщо його зав'язати в ганчірочку і носити під правою пахвою до Великодньої всенощної, то, як вважають літні люди, можна побачити в церкві всіх сільських відьом.
В іншому варіанті стверджується: для того, щоб узріти відьму чи домовика, необхідно у неділю ввечері виколупати з останнього вареника сир, покласти його в ганчірку й цілу ніч тримати в роті, а в Жилавий понеділок однести до церкви. При цьому «провидець» мусить стояти під час відправи на одному місці й не ворушитися. Після відправи, вже вдома сховати вузлик в гаманець з грішми й зберігати до Великодня. На всеношній, як переспівають «Христос воскрес...», неодмінно підійде котрась із жінок — вважайте, що вона і є відьмачкою...

Нарешті приходили розваги й до дівчат. Притримані від понеділка «ніжкові заговини» —кісточки від холодцю,— виносили на вулицю й кидали від порога до воріт. Якщо хрустець долітав, то дівчина буде здоровою протягом року, а коли перелітав через ворота — неодмінно вийде заміж.

Крім того, селяни і в цей день традиційно прогнозували погоду. Вважалося:
Яка Сиропусна неділя, такий і Великдень.
Якщо сонце сходить вранці, то й ранньою видасться весна...

За різноманітними забавами та обрядами й завершувався останній день м'ясниць. Люди готувалися до найдовшого і найсуворішого з усіх попередніх — Великого посту, а тому казали: «Масляна, Масляна, яка ти мала,— якби ж тебе сім неділь, а посту одна». Та що поробиш, коли, як стверджує інший крилатий афоризм: «Не завжди котові Масляна».