ПРО НАС

Історія

Все почалося з того, що після закінчення школи Антон поїхав з татом обирати професію: один заклад, другий, третій. А зайшов у гончарну майстерню в Косівському інституті – як током ударило – відразу відчув «це – моє!». Відтого й почалося.

Вчився Антон, як то кажуть, аби було. Деколи його роботи в приклад ставили – як не треба робити. Проте в Антоновій голові з самого першого дня зародилася мрія – відродити на Городенківщині традиції гончарства, щоб уся Україна впізнавала і говорила: це – Покутська кераміка.

Домашні підтримували, як могли, але потихеньку собі посміювалися, називали Антонову справу гурток «Коник». А Антон, як повернувся з навчання, відразу занурився з головою у своє захоплення. Разом з татом побудували піч, переробили гараж під майстерню, зібрали гончарний круг. Перші роботи були грубі й нездалі, і Антон дуже засмучувався, коли на ярмарках бачив кераміку досвідчених майстрів. Але це зовсім його не зупиняло – навпаки! – підстьобувало до роботи більше й більше. Такий в нього характер – напористий і невідступний.

А потім щось відбулося. Стали з’являтися перші замовлення. Потрошки, потрошки справа почала рухатися. І нарешті стали підтягуватися внутрішні сили – сім’я повірила, що цю ідею необхідно підтримувати і піднімати. Тато Михайло Микитюк – відомий городенківський журналіст і психолог – допомагав розробляти стилістику, орнаментику, направляв Антонову енергію у потрібне русло, і роботи виходили дуже цікавими. Перші скульптурні проби – бик у вишиванці, гусак з чудним капелюхом,  горщики у вигляді свині та баранця – аж дотепер в асортименті Покутської кераміки, правда з часом трохи змінені і вдосконалені.

Зараз у майстерні працює Антон, допомагають –двоюрідні брати: Ігор і Тарас, мама Наталка, сестра Христя. Творчими розробками завідує тато. Старший брат Антона – Богдан – взяв на себе всю роботу по виробничому забезпеченню майстерні, його жінка Марія – веде фінансові справи та займається інтернет-магазином і поширенням інформації у мережі, а також разом з татом Михайлом пише статті і огляди про кераміку, українські традиції та філософію життя. Рідний вуйко братів Микитюків підготовлює для гончарства глину, привезену з коломийського кар’єру. Кожен знайшов собі заняття по душі. Та й не тільки родина задіяна вже в цій справі. Допомагають і сусіди, і друзі – хто як може – налагодити устаткування, щось підремонтувати, а хто й просто подивитися й пораду цінну дати. Як же ж без порад…

Концепція

Гончарні майстерні «Покутська кераміка» - виробниче об’єднання творчих людей, що поклали за мету відродження, осучаснення і запровадження до широкого вжитку екологічно чистого глиняного посуду, створеного за старовинними технологіями гончарів Покуття. Тому продукція під знаком «Покутська кераміка» відповідає трьом визначальним критеріям, які окреслюють характерні особливості даного стилю: практичність, екологічність, етнічність.

 

Практичність

В ГМ «Покутська кераміка» найперше дбають про практичність створених виробів. Звідси і стратегічний напрямок виробництва – щоденний ужитковий посуд. Недорогий (за мірками ручної роботи) і зручний в користуванні.

 

Екологічність

Досягається двома шляхами: використанням високоякісної сировини та натуральним виробництвом.

Сировинна складова. Покутська кераміка виготовляється з рідкісної блакитної глини, унікальні лікувальні властивості якої загальновідомі. Крім того, її у відповідній пропорції змішують із жовтою глиною, головною особливістю якої є виведення з організму токсинів.

Виробнича складова. Покутська кераміка – натуральний гончарний посуд. Цим якісно відрізняється від звичного нам кухонного начиння. Адже виготовляється без застосування хімічних компонентів: свинцевих та інших полив, емалей, фарб та складників, що нівелюють природно-лікувальні властивості живої глини.

Екологічна відповідність продукції ГМ «Покутська кераміка» підтверджена сертифікатом СЕС.

 

Етнічність

Стиль старовинний – це основа. Однак, сліпе копіювання минувшини – рух в нікуди. Вимога часу: мудрість віків – на службу сьогодення. Тому центральна ідея ГМ Покутська кераміка» - осучаснена старовина: напрямок, в якому поєднуються природна чистота матеріалу та винятковість окремого виробу (що було притаманне давнім майстрам) з технологічними можливостями сучасного художника-кераміста. Звідси вимоги до стилю.

Кожний витвір ексклюзивний: виконується суто в ручному режимі на гончарному крузі. Жодного литва чи механічної штамповки. Молочний випал за давніми рецептами покутських майстрів. Заміна широковживаних нині хімічних полив натуральним воском. Гаряче воскування у тих речах, які потребують внутрішнього глазурування. Є й сучасні знахідки. Вони дозволяють надавати виробам старовинного, потертого часом вигляду. А ще постійне осучаснення старих форм і створення нових зразків посуду, яких не існувало раніше, але які стали широковживаними нині.

Команда

Антон Микитюк – головна дійова особа. Кераміст, гончар, скульптор, а також тато гарного синочка Ромчика. Характер напористий, впертий. Легко запалюється, але й вміє доводити справу до кінця. Серце майстерні, двигун прогресу, невтомний мотор. Працює з шостої ранку і до упору.



Михайло Микитюк. Великий Михайло. Тато. Тато всієї родини. Тато всієї справи. Особливі прикмети – зріст під два метри, сині очі й довгі вуса. Душа майстерні, яка народжує і втілює безкінечні ідеї – реальні і космічні.



Мама Наталка. Без неї ніхто б не їв, не пив, і горщики не помолочив, і тоді справа б точно загнулася.  Дуже любить фестивалити з керамікою і торгуватися на ярмарках. Більшої знижки, як в неї, ні в кого не виторговувати!



Богдан Микитюк. Що називається -  «з усіх питань». Великий комбінатор. Береться за все, що інші не хочуть або не можуть робити.  На ці два проценти й живе. Неперевершений спеціаліст в області загрузки виробів у піч (наперекор всім законам фізики).


Тарас Паламарчук. Майстер з ліпки. Виліплює те, що не вилеплене, доліплює те, що не доліплене, приліплює те, що не приліплене, підліплює те, що відвалилося.  Одним словом, дуже великий молодець і художник.



Ігор Паламарчук. Майстер орнаменту. Наносить орнамент з такою швидкістю, що аж вуха завертаються. До того ж ще й футболіст, грає в місцевій команді і в перервах між орнаментуванням.  Вчиться грати на гитарі і знає пару фокусів, які дадуть фору Коперфільду. Без фокусів у гончарній справі  нема що робити.



Світлана Лихач. Головний спеціаліст з лощення, рівних їй у цій справі не знайти в усій Україні. Хоче мігрувати до Італії, але паспорт зберігається у надійному місці.



Христя. Якщо потрібна допомога – усі звертаються до неї. Як то кажуть - спеціаліст широкого профілю. Красуня і розумничка, та й до того завжди має у відповідь гостре словце.



Борис Рудняков (Рижик). Сек’юріті 24 години на добу. Дуже солідний пес. Взимку гріється коло болер’яна в майстерні, влітку, якщо не на кавалерці, захищає розставлені на подвір’ї глечики від чужих котів та псів.



Міка. Рижа такса, яка має колір глечика, випаленого в молоці. Деколи дістає від Антона за некеровані дії хвостом і від мами за викопані квіточки.



Купа котів. Живуть на подвір’ї, деколи зникають, а замість них з’являються нові. Мурчать, допивають залишки молока, не конфліктують з Рижиком, і як усі коти, чекають на свою весну.

Документи:

2.JPG